PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InRhbGFudGxpdmUuc3RiLnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=

Відгук учасниці від роботи на проекті «Я Соромлюсь свого тіла»

Талант-live

Маленька стрілка мого старомодного годинника нарізала чергове коло циферблатом. Вона, на мою думку, найжорстокіший вбивця в історії людства, кілер, що полює на вранішній сон й блискуче виконує свою роботу. Приблизно такі думки мітингували в моїй голові зранку, коли я збиралась на лекцію, присвячену медичному проекту «Я соромлюсь свого тіла».

Практика на телах2

Чи то специфіка проекту, чи бігуді, на яких я мала необережність сьогодні заснути, змушували мене добряче понервувати перед заняттям. Я гадала, що сьогодні натуралістичні картини хірургічних операцій із сюжетів передачі обов’язково будуть доповнені такими ж колоритними розповідями, які періодично супроводжуватимуться зловіщим, демонічним сміхом. Але мої прогнози не справдилися …

Читайте також: Режисер-початківець розповіла про роботу на медичних проектах

Керівник даного проекту Даша Майборода та головний сценарист Артур Петров одразу закликали нас не соромитися своїх думок і ставити питання, відповіді на які не допоможе знайти ані старий добрий Google, ані, тим більше, Велика радянська енциклопедія. Ми, не роздумуючи, скористалися цією можливістю й за першу годину лекції дізналися багато цікавого, а саме: які обов’язки в проекті покладаються на журналістів і сценаристів, як відбувається відбір учасників, як шукали ведучих і навіть – чи є на даний момент у проекті вакансії. Крім того, усі проблемні моменти чи нюанси нам пояснювали на конкретних прикладах під час перегляду епізодів з попередніх випусків програми.

Читайте також: Студентка Talantlive про те, що знімати можна навіть порожнечу

Під час лекції ми не просто споживали почуту інформацію, а й мали змогу потренуватися у застосуванні отриманих знань:  розробити план сценарію історії певного героя, як то кажуть, запустити процес перетворення гарбуза на карету. Незважаючи на те, що кінцевим результатом моєї роботи стала не карета, а, скоріше, віз, Даша й Артур знайшли в ній певні позитивні моменти.  Їм вдалося зробили заняття не просто інформативним, а й дуже цікавим. Їхній підхід до роботи – парадоксально ефективний коктейль серйозності й гумору, який навіть у проекті такого спрямування має місце бути.

Емоцій після лекції вистачить ще на кілька днів, і, мабуть, я тепер буду частіше вмикати канал щочетверга о 20.00.

Катерина Літвінова